Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Ходіння Туди і Назад 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння Туди і Назад"

544
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходіння Туди і Назад" автора Тіна Гальянова. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 72
Перейти на сторінку:
їх могли читати, рекламувати, продавати?

− Справді, − здивувалася Лія. − І чому я тоді не звернула на це уваги? Але ж повинні вони мати щось спільне, якщо їх зібрали разом? Інакше чому у вас немає інших виданих книжок, які я знаю?

− Розумниця. Зауважила. Тут немає знаних тобі шедеврів, виданих відомими письменниками. Бо в цій бібліотеці взагалі немає шедеврів, а є лише те, що писали письменники Реальності самотужки. Хтось це видавав, хтось, як ти, − ні. А от шедеври пишуть лише за допомогою донора, який і є мешканцем Країни.

− Тобто?

− Донор − це той, хто створює для реципієнта його шедеври. Це той, хто водить його рукою, це той, хто надихає його.

Лію наче осінило.

− То донор − це муза?

Оксентій розсміявся, Метр із Камілою теж не втрималися.

− Ну, трохи грубе порівняння. Але, зрештою, дуже схоже. Саме так ви, люди, у Реальності це й називаєте.

− То ви тут для того, щоб писати твори для письменників із Реальності?

− Так. Кожен мешканець Країни − донор. Він знаходить для себе реципієнта, для якого створює шедеври. Ти ж напевне чула з розповідей митців, що в моменти найбільшого їхнього натхнення хтось ніби надиктовував їм слова, ніби водив рукою, а вони просто записували. Цей називається «під’єднатися до свого донора».

− Але ж не всі так пишуть. Для декого творчість − копітка праця, а не миттєве осяяння.

− А от із цього й народжуються твори, які ти бачила в нас. Письменник може писати й без донора. І навіть дуже добре, талановито, але не геніально. Саме так ми й знаходимо нових донорів для нашої Країни. Лише навчившись писати сам, ти можеш отримати право писати для когось. Перехід від письменника в Реальності до Письменника в Країні − це перехід на новий, якісно вищий щабель творення. Шкода, що багатьох талановитих потенційних донорів ми втрачали: вони помирали в Реальності, а щоб стати одним із нас, треба зависнути між життям і смертю. Пам’ятаєш, ми говорили про Антонича? Ото був би донор! Але ми запізнилися, прогледіли, і він помер. А уяви, які ідеї він міг дати своєму реципієнтові, коли навіть за простого письменницького життя Богдан-Ігор створював шедеври. А той же Булгаков…

− То що ж це виходить: усі найкращі твори писали невідомі нам письменники, а хтось інший?

− Не всі, а лише геніальні. Крім того, є різні донори й різні реципієнти. Одні донори повністю диктують текст, іншим же досить подати ідею, а письменник, залежно від свого таланту, втілює її в життя. І те, що ми пишемо під чиюсь диктовку, не применшує нашої ваги. Талант донора й талант реципієнта − це два боки одного таланту, як два боки медалі. Усі вони спочатку вчаться творити Там самотужки, а потім одних обирають, щоб вони стали донорами й потрапили до Країни, а інших залишають у Реальності, щоб вони стали талановитими реципієнтами. Багато відомих тобі письменників Реальності, що писали самі, зрештою прийшли в Країну й стали донорами, здобувшись у такий спосіб на новий статус.

− Хто, наприклад?

− Той же Гоголь. Те, що він побував на межі життя й смерті, ні для кого вже не таємниця.

− Але ж він потім усе одно помер?

− Ми вже говорили про те, що навіть нетривале перебування в комі в Реальності є запорукою вічного існування в Країні.

− То що, він зараз у Нічгороді? Чому ж я його не бачила? − Може, ще й побачиш…

− Але ж це несправедливо, − обурилася Лія. − Чому твір, який насправді написала, скажімо, Лія Альданова, має видаватися під ім’ям якоїсь Маші чи Даші?

− Такі думки властиві лише тим, хто перебуває в Реальності, для нас же, краян, головне те, що ми маємо можливість творити, а тому жити. До того ж не забувай, ти можеш писати там і сама, видавати це під своїм іменем, і звичайні люди, що читатимуть це, не відрізнять, який твір написано за допомоги донора, а який − ні. Та для них це й не суттєво. Це важливо для існування, для підтримки гармонії, а простим смертним не слід про це замислюватися.

− Так, − сумно мовила Лія, − це добре, що там можна писати й самому. Але я вже нічого не видам під своїм іменем.

Та раптом вона пригадала Коридор. Пригадала спокусу слави, визнання. Та хіба ж це так важливо? Чи не важливіше вічно створювати мистецтво тут, у Нічгороді?

− А знаєте, − уже бадьоріше мовила вона, побачивши, що Оксентій збирається її заспокоювати, − може, це й на краще. Там, у Коридорі, у мене було видіння…

Вона замовкла, бо присутні зніяковіли. Мало хто з мешканців Країни потрапляв у те жахливе місце, але говорити про побачене там не було заведено. А ця дівчина спокійно готова про це розповісти.

− Ти можеш не розповідати про це, − мовив Метр.

− Чому ж? Я розповім. Уперше я там дуже налякалася, побачивши один зі своїх кошмарів. А от удруге мені захотілося там лишитися. Я побачила себе як дуже відому й популярну письменницю, мене задурманили захоплені слова моїх прихильників, наслідувачів. Було так приємно чути, яка я геніальна, неповторна. Та раптом зрозуміла, що це лише видимість. Це не по-справжньому. Мене хочуть купити…

− Так, твоя правда, − перебив її Метр, − Коридор використовує різні методи, щоб заволодіти кимось із нас. Ми, митці, творимо для того, щоб існувало життя. Та, нажаль, існує сила, яка прагне знищити його. Останнім часом узагалі коїться неймовірне: дуже багато талантів з’являється в Реальності, та щось їх сюди не пускає. І це дуже погано, бо не лише збіднює наше існування, а й шкодить самій Реальності, адже її перенасичення талантами вибухонебезпечне. Дійсність може почати самоперетворюватися. А Коридор і є однією зі складових руйнівної сили. Побачивши першого разу, що ти надто сильна, щоб злякатися просто кошмару, він вирішив узяти тебе по-доброму, заманити, приспати. Одначе ти, як бачу, дуже сильна, якщо змогла йому опиратися. Але…

− Але, − це вже втрутився Оксентій, − якщо він уже за тебе взявся, то просто так не відпустить і обов’язково вигадає іще щось.

− А що станеться, якщо він переможе?

Лія була налякана. Незвичайність могла дорого їй коштувати.

− Знаєш, що відбувається з тобою в Реальності, коли ти потрапляєш у Коридор? − запитав Оксентій і, не

1 ... 20 21 22 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння Туди і Назад», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння Туди і Назад"